История налогов на Сумщине

Суми були засновані на початку 50-х років XVII сторіччя як фортеця для захисту Слобідської України від грабіжницьких нападів кримських та ногайських татар. Першими поселенцями були 800 сімей козаків – вихідців з Правобережної України під проводом полковника Герасима Кондратьєва, якому цар Олексій Михайлович пожалував усі землі “від Сумін-городка”.

Основним податком на той час було подвірне. Уряд визначав загальну суму подвірного, а сільська громада або міська управа розподіляли суму податку між усіма дворами. Від сплати податків звільнялись привілейовані верстви суспільства (дворянство, духівництво). Пільги по сплаті податків застосовувались як відзнака. Так, у 1669 році за вірну службу та мужність у боротьбі з ворогами російський цар простив козакам Охтирського полку заборгованість по податках, а також надав їм право безподаткового продажу вина.

Кінець XVII — початок XVIII сторіччя позначений великими державними перебудовами, постійними війнами, масштабним будівництвом, що вимагали багато грошей. Під час царювання Петра І в Російській імперії було запроваджено близько 40 видів нових податків і зборів, в тому числі хомутний, медовий, погрібний, збір з печей, з мостів та переправ, з продажу свічок та інші. Існував навіть збір за право носити бороду. Винятком були селяни, яким дозволялося мати бороду безкоштовно, але тільки в межах власного села. Під час поїздки до міста треба було сплачувати по копійці за кожну бороду при в’їзді та при виїзді.

Особливо підвищився податковий тиск з створенням в 1722 році Малоросійської колегії, очолюваної С.Вельяміновим. За перші роки своєї діяльності колегія стягнула з України у 6 разів більше надходжень порівняно з попередніми роками, коли податки збирали представники козацької старшини.

Важким тягарем для населення були провіантські та фуражні збори на потреби армії. Ними обкладалися жителі тих міст і сіл, в яких стояли постоєм військові частини. Так, під час війни із Швецією у грудні 1708 – січні 1709 років в Сумах розміщалося командування російської армії на чолі з Петром І.

У другій половині XVIII сторіччя подвірне оподаткування, тобто сплата податку з кожного двору, заміняється подушним. Податковою одиницею стала ревізька душа, під якою розумілось чоловіче населення повнолітнього віку. Основний тягар податку лягав на плечі селян та міщан, оскільки дворянство, духовенство та державні службовці звільнялись від його сплати. Подушне спрямовувалось на утримання армії та флоту, тож не дивно, що його розміри постійно зростали. З указу Катерини ІІ від 30 червня 1794 року видно, що подушний збір з усіх “поселян казенного відомства та з панських селян” збільшився додатково на “15 копеек деньгами да по четверику ржи, а сверх того круп по гарнцу”. “В соразмерность тому” для міщан подушне збільшилося з 1 рубля 20 копійок до 2 рублів на рік.

Щоб визначити об’єкт оподаткування для обкладення подушним, протягом 1765-1768 років був проведений Генеральний опис Малоросії з докладними відомостями про географічне положення та економічний стан кожного населеного пункту.

На той час Суми були полковим містом Сумського полку, який складався з 20 сотень. Полк був не тільки військовою, а й адміністративною одиницею. Сотенними містечками були Краснопілля, Лебедин, Ворожба, Недригайлів, Білопілля, Суджа та інші.

За даними опису у Сумах налічувалося 815 дворів, жив “народ имением посредственный, а большею частью весьма бедный”. Крім традиційного хліборобства, жителі займалися вичинкою шкіри, ковальским ремеслом, а також пошиттям взуття та одягу. На рік тут відбувалося 4 ярмарки: перша проходила протягом трьох тижнів під час великого посту, друга починалася на Трійцю і тривала тиждень, третя починалася 15 серпня, і четверта проходила в листопаді. Купецтва в місті не було, а торгували військові обивателі разом з приїжджими купцями.
Після ліквідації козацького самоврядування у 1765 році Суми стали центром Сумської провінції Слобідсько-Української губернії. Сумський полк був реорганізований у Сумський гусарський полк, а козаки перетворились у військових обивателів.

Прийняте в 1780 році Городове Положення надало більш широкі повноваження місцевим органам самоврядування — магістратам. Зокрема, вони отримали право залишати на потреби міст частину зібраних коштів. З рахунку доходів та витрат міста Ромни за 1790 рік видно, що доходи міста складалися в основному з відкупних грошей. Магістрат надавав на відкуп особливо прибуткові види торгівлі, такі як торгівля вином, пивом, рибою. Контракти з купцями укладалися терміном на 4 роки. Відкупні платежі “за содержание торговых лавок и питейных торговых мест” щомісяця приносили міській скарбниці 120 рублів 84 ? копійки. Крім того, магістрат за плату надавав земельні ділянки під забудову. “Принято от мещанина роменского Романа Подгорного за принятое ним в откуп вперед на четыре года для застройки место порозное, состоящее на Западинцах”.

В тому ж 1780 році була реформована система управління державними фінансами. Створено 4 самостійних експедиції, одна з яких відала доходами держави, друга – витратами, третя – ревізією рахунків, четверта – стягненням недоїмок. Пізніше, у 1802 році було створено Міністерство фінансів, а в 1811 році управління фінансами було розділено між трьома відомствами. Міністерство фінансів займалось доходами, Казначейство — витратами, Державний Контролер займався ревізією усіх рахунків. Через 10 років Державне Казначейство увійшло до складу Міністерства фінансів на правах департаменту. У цьому вигляді структура проіснувала аж до 1917 року.

Протягом XIX та на початку XX сторіччя Суми були повітовим містечком Слобідсько-Української (пізніше Харківської) губернії. У 1824 році за реєстром повітового казначейства у місті налічувалося 4254 осіб, що сплачували подушне, з них 324 міщан, 728 цехових, 3098 військових обивателів, 104 панських селян та 28 циган. Казначейські відомості свідчать, що крім цього основного податку, існували різноманітні акцизи: за виробництво пива, вина, за продаж солі, цукру, тютюну. При укладанні угод сплачувався гербовий збір, а при перевезенні товарів стягувалися митні платежі. Чиновники повинні були сплачувати певний збір до казни за отримання чергового чину. За невчасне внесення податків та зборів нараховувалася пеня та штрафи. Так, сумський 3-ї гільдії купець Іван Нечаєв сплатив акцизу за пивоваріння 2250 рублів та штрафних 731 рублів 25 копійок.

У другій половині XIX сторіччя Суми переживають стрімкий економічний підйом. Побудована в 70-ті роки Сумська ділянка Харківсько-Миколаївської залізниці дала можливість швидко та вигідно вивозити місцеву продукцію, насамперед, пшеницю і цукор. На території Сумського повіту працювало 7 досить великих цукрових та 1 рафінадний заводи, 9 винокурних фабрик, чавунно-ливарний та машинобудівний заводи, 56 цегелень. За переписом 1898 року в місті було вже 27,5 тисяч жителів. Значні успіхи сільського господарства і промисловості впливали на добробут жителів міста, і разом з тим на операції міського громадського банку, який в той час давав до 50 тисяч рублів річного доходу. У 1902 році міський голова Сум В.Золотарьов з повним правом доповідав в канцелярію Харківського генерал-губернатора, що “г. Сумы… быстро возрос в последнее время, далеко опередив по количеству населения и богатству жителей другие уездные города и став в этом отношении в уровень со многими губернскими городами”.

Доходи міського бюджету забезпечували, насамперед, збір з нерухомого майна (24 %) і збори із свідоцтв на право торгівлі (10 %). Значні суми отримував бюджет від здачі в оренду кам’яних та дерев’яних лавок і торгових місць на Козацькому валу та набережній річки Стрілки. Судячи з кількості орендованих місць та розміру орендної плати, торгівля була досить процвітаючою. Одних м’ясних лавок було 54, ще 13 місць відводилось під торгівлю ковбасами. Крім того, справлявся збір з міських візників, збори з екіпажів та кінних упряжок приватних осіб, збір з власників собак. Два останні види зборів не можна назвати економічно обґрунтованими, бо вони давали незначні надходження (близько 700 рублів щорічно), при цьому 500 рублів витрачалося на їх стягнення.

За несвоєчасну сплату стягувалась пеня по 1 відсотку на місяць з кожного не сплаченого в строк рубля.
Треба відзначити, що ставки місцевих зборів були доведені до найбільшого встановленого законом розміру. Так, у зв’язку із необхідністю замощення вулиць каменем міська дума прийняла рішення протягом п’яти років справляти збір з нерухомого майна в подвійному розмірі. Але по закінченні п’ятирічного терміну непередбачувані витрати зумовили необхідність продовження терміну дії збільшеного збору.

На засіданні міської думи від 28.11.1895 р. розглядалась пропозиція щодо запровадження збору з вантажів, що надходили на залізничну станцію Суми. По розрахункам такий збір повинен був щорічно дати до міської казни 10800 рублів, необхідних для введення в дію міського водогону. Дума звернулася з пропозицією до Міністерства внутрішніх справ, але дозволу на запровадження збору не отримала.

Крім місцевих податків, промислові підприємства, торгові установи та склади сплачували загальнодержавний промисловий податок, запроваджений в 1898 році. Основна частина податку стягувалася за фіксованими ставками, встановленими в залежності від місцезнаходження підприємств (по губерніям).

Додатковий промисловий податок перевищував основний по розміру та залежав від основного капіталу та прибутку підприємства. Крім того, він залежав від виду підприємства – було воно акціонерним товариством чи належало приватній особі.

Жовтнева революція 1917 року зруйнувала податкову систему Російської імперії. Протягом 1917-1919 років владу у Сумському повіті послідовно захоплювали більшовики, уряд гетьмана Скоропадського, Українська народна республіка, денікінська Добровольча армія, причому ні одна влада не змогла проіснувати більше кількох місяців. За таких умов регулярні грошові податки майже не сплачувались, зате широко застосовувались надзвичайні податки і контрибуції. Прикладом надзвичайного податку може бути 10-відсотковий разовий збір на користь денікінської Добровольчої армії, затверджений зібранням домовласників міста Суми в липні 1919 року.
В перші роки радянської влади найважливішим видом стягнення була продрозверстка. Червоні продзагони відбирали для потреб армії усе продовольство: хліб, борошно, м’ясо, домашню птицю і таке інше. У той період панувала хлібна монополія і картково-розподільча система. Усі продовольчі запаси зосереджувалися в руках держави і розподілялися за картковою системою. Після проголошення нової економічної політики (непу), коли була дозволена торгівля та дрібні кустарні промисли, знову починають широко застосовувались грошові податки, серед яких переважали непрямі, у тому числі акцизи. Багатоукладність економіки того періоду зумовила численність видів податків.

З розширенням державного сектору економіки багато податків стали зайвими. Податковою реформою 1930-1931 років радянський уряд ліквідував велику кількість податків та запровадив єдині для соціалістичних підприємств платежі у державний бюджет. Основну частину (до 90 %) надходжень бюджету колишнього СРСР становили саме відрахування державних підприємств. Повна централізація грошових коштів і перерозподіл їх через бюджет не давала підприємствам необхідної самостійності, негативно впливала на темпи розвитку економіки.

Що стосується оподаткування доходів громадян, то, крім прибуткового податку, слід відмітити податок “на бездітність”, який хоч і не був обтяжливим за своїм розміром, проте порушував права і свободи громадян.
В цілому податкову систему Союзу РСР характеризувала суто фіскальна спрямованість та відсутність стимулюючого впливу на виробництво.

Побудова податкової системи України, як країни з ринковою економікою, почалася тільки в 1991 році з прийняттям Закону України “Про систему оподаткування”.